ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАКАЗ

від 28 вересня 2004 року N 561

Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ

(Витяг)

З метою вдосконалення методологічної роботи структурних підрозділів Державної податкової адміністрації України та забезпечення відповідності проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва до законодавства Європейського Союзу та вимог угод ГАТТ-СОТ, наказую:

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ, що додаються.

<...>

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ

I. Загальні положення

1.1. Методичні рекомендації щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ (далі - Методичні рекомендації) розроблені відповідно до:

Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року;

Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ);

Спільної стратегії щодо України, схваленої Європейською Радою на Гельсінському саміті 11 грудня 1999 року;

Закону України від 21 листопада 2002 року N 228-IV "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

Закону України від 18.03.2004 N 1629-IV "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615;

Указу Президента України від 9 лютого 1999 року N 145 "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади";

Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14 вересня 2000 року N 1072;

Указу Президента України від 5 вересня 2001 року N 797/2001 "Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі";

Указу Президента України від 5 лютого 2002 року N 104/2002 "Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі";

постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 року N 852 "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року N 1496 "Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року N 915 "Про затвердження Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України";

наказу Державної податкової адміністрації України від 02.09.2002 N 407 "Про затвердження Порядку підготовки і подання до Кабінету Міністрів України проектів законодавчих та нормативно-правових актів та їх супроводження при розгляді у Кабінеті Міністрів України та у Верховній Раді України";

розпорядження Державної податкової адміністрації України від 27 листопада 2001 року N 361-р "Щодо вдосконалення методологічної роботи".

1.2. Методичні рекомендації є документом рекомендаційного характеру, призначеним для використання структурними підрозділами Державної податкової адміністрації України при розробці проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

1.3. Терміни, що використовуються при здійсненні адаптації законодавства, вживаються у такому значенні:

(1) акт законодавства Європейського Союзу - нормативно-правовий акт, ухвалений компетентним органом або компетентними органами Європейського Союзу;

(2) адаптація - процес розробки і прийняття нормативно-правових актів та створення умов для їх належного впровадження і застосування з метою поступового досягнення повної відповідності права України до європейського права.

Правова адаптація має такі форми:

а) наближення - процес прийняття, внесення змін чи скасування правових норм з метою наближення положень національного законодавства до положень актів законодавства Європейського Союзу для створення належних умов імплементації правового порядку Європейського Союзу,

б) координація - процес узгодження тієї частини національного законодавства та практики його застосування, з якої наближення або транспозиція є неможливими або непотрібними,

в) імплементація - процес транспонування актів законодавства Європейського Союзу, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають європейському праву, органами державної влади (імплементація у широкому сенсі);

(3) гармонізація - процес коригування законодавства держав - членів Європейського Союзу на підставі правових актів ЄС, зокрема директив, які мають обов'язкову силу для держав - членів ЄС та вимагають від цих держав приведення їх внутрішнього законодавства у відповідність до положень директив;

(4) директива - юридично обов'язковий акт, прийнятий компетентним органом ЄС, який належить до вторинного законодавства ЄС і є обов'язковим для кожної держави - члена ЄС, якій він адресований, щодо результату, який має бути досягнутий. Цей акт однак залишає національним органам влади вибір форм та методів імплементації. Деякі директиви є більш загальними, інші - більш детальними. Чим більш загальною є директива, тим більшу свободу тлумачення матиме орган влади, що гармонізує національне законодавство до цієї директиви;

(5) регламент - юридично обов'язковий акт, ухвалений компетентними органами Європейського Союзу, що має загальне застосування та юридичну силу в усій своїй цілісності і прямо застосовується у всіх державах - членах Європейського Союзу.

Регламенти видаються лише тоді, коли необхідно доповнити (а не гармонізувати) правовий порядок країн-членів додатковими наднаціональними правовими режимами. Що стосується регламентів, то їх не потрібно транспонувати до національного законодавства, оскільки вони автоматично застосовуються по відношенню до громадян та компаній, а не лише стосовно країн-членів. Залежно від рамок регламенту кожна країна-член може у разі необхідності додатково приймати нормативно-правові акти, які покликані зробити регламент повністю функціональним у відповідній країні;

(6) рекомендація - правовий акт, який приймається компетентним органом ЄС і належить до вторинного законодавства ЄС та не має обов'язкової сили.

II. Вимоги до проектів нормативно-правових актів щодо забезпечення відповідності їх положень вимогам законодавства ЄС та нормам угод ГАТТ-СОТ

Згідно із статтею 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами визначено, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством є зближення чинного і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства.

Відповідно до пункту 29 розділу VI Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року N 915 "Про затвердження Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України", підготовлені проекти подаються головним розробником на експертизу до Міністерства юстиції України разом з довідкою про відповідність проекту основним положенням законодавства Європейського Союзу, форма якої наведена у додатку 10 до зазначеної постанови.

Тобто елементом адаптації законодавства України до законодавства ЄС є перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність європейському законодавству з метою недопущення прийняття актів, які суперечать законодавству Європейського Союзу.

У зв'язку із зазначеним, при розробці проектів нормативно-правових актів головними завданнями є:

- вивчення норм законодавства ЄС щодо врегулювання та вирішення питань, що належать до сфери правового регулювання проектів;

- дотримання норм європейського права при розробці проектів нормативно-правових актів;

- подання розроблених проектів Департаменту методології для проведення експертизи та підготовки довідки про відповідність їх положень нормам законодавства ЄС не пізніше ніж за 5 днів до терміну подання проектів нормативно-правових актів на експертизу до Міністерства юстиції України.

III. Основні положення законодавства Європейського Союзу щодо визначення та оподаткування малих та середніх підприємств

Європейське співтовариство розглядає мікропідприємства, малі та середні підприємства (далі - ММСП), як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, також як фактор забезпечення зайнятості населення.

З метою регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва у ЄС розроблені та діють програми підтримки та розвитку ММСП.

Покращення податкового середовища для ММСП є одним із ключових аспектів ініціатив, які здійснюються у цьому напрямку.

З метою забезпечення відповідності положень розроблюваних проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування до законодавства Європейського Союзу необхідно керуватись такими рекомендаціями Європейського Союзу:

1) Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 року стосовно оподаткування малих та середніх підприємств.

Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 року є базовою щодо гармонізації законодавства держав - членів Європейського Союзу стосовно оподаткування малих та середніх підприємств.

У Рекомендації 94/390/ЄЕС звертається увага на оподаткування одноособових володінь та партнерств.

За загальним правилом спільна діяльність без створення юридичної особи (партнерство) у державах - членах ЄС оподатковується так само, як доходи фізичних осіб - за прогресивною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб.

При невеликих доходах таких суб'єктів господарювання, коли ставка податку є відносно невисокою, податковий тягар не є надто обтяжливим для суб'єктів малого підприємництва, і більш вигідною у порівнянні зі сплатою податку на прибуток підприємств є сплата прибуткового податку з фізичних осіб.

Однак із розширенням діяльності застосування вищої граничної ставки прибуткового податку з фізичних осіб значним чином обмежує фінансові можливості цього суб'єкта, зокрема, щодо самофінансування та здійснення інвестицій. Тому доцільно надати суб'єктам малого підприємництва можливість вибору більш сприятливого для них режиму оподаткування, оскільки вони становлять переважну більшість учасників ринку, забезпечують нові робочі місця, сприяють пожвавленню економіки країни.

Відповідно до статті 1 Рекомендації 94/390/ЄЕС держави-члени закликаються до вжиття таких податкових заходів, які є необхідними для виправлення негативних наслідків прогресивного прибуткового податку, сплачуваного одноособовими володіннями та партнерствами в частині, що стосується прибутків, які використовуються для цілей реінвестування. Зокрема, повинна бути розглянута можливість надання цим підприємствам та партнерствам права надавати перевагу сплаті податку на прибуток юридичних осіб та/або обмеження розміру податку, яким обкладаються прибутки, що використовуються для цілей реінвестування, до ставки, співрозмірної із ставкою податку на прибуток юридичних осіб.

При цьому, статтею 2 Рекомендації 94/390/ЄЕС визначено, що держави-члени закликаються до вжиття чи розширення заходів, необхідних для усунення податкових перешкод при зміні організаційно-правової форми підприємств і, зокрема, при створенні юридичної особи із одноособових володінь та партнерств.

2) Рекомендація Комісії 94/1069/ЄЕС від 7 грудня 1994 року щодо переведення малих та середніх підприємств.

Рекомендація Комісії від 7 грудня 1994 року 94/1069/ЄЕС є базовою щодо спрощення переведення малих та середніх підприємств, покращення податкового середовища і спрямована на обмеження податкових зборів стосовно спадщини або дарування.

Згідно зі статтею 1 зазначеної Рекомендації державам-членам пропонується вжити найбільш прийнятних заходів щодо їхніх правових, податкових та адміністративних систем з метою:

- ознайомлення власників з проблемами здійснення переведення і, таким чином, заохочення їх до ефективної підготовки проведення успадкування протягом свого життя;

- забезпечення фінансового середовища, сприятливого для здійснення успішного переведення;

- надання підприємцю можливості ефективно підготуватись до здійснення переведення за допомогою використання відповідних процедур;

- забезпечення збереження партнерства та одноособового володіння на випадок смерті партнера чи одноособового власника;

- гарантування успішного переведення членам сім'ї, враховуючи те, що податок зі спадщини та дарування не становить загрози для продовження існування суб'єкта господарювання;

- заохочення власника за допомогою податкових заходів до передачі свого бізнесу шляхом продажу або передачі працівникам і, зокрема, у випадку відсутності спадкоємця, в межах сім'ї.

Відповідно до статті 2 Рекомендації з метою забезпечення достатнього рівня підготовки до успішного переведення малих та середніх суб'єктів господарювання необхідно підтримувати публічні чи приватні ініціативи, спрямовані на стимулювання зростання обізнаності та інформованості, а також проводити тренінги для бізнесменів.

Оскільки податкові процедури не повинні заважати вибору суб'єктом господарювання найбільш прийнятної для здійснення переведення організаційно-правової форми, стаття 3 Рекомендації закликає держави-члени забезпечити сприятливе для цього фінансове середовище.

Якщо процедура зміни організаційно-правової форми є спрощеною чи навіть заохочується, і передбачається створення юридичної особи, яка і є більш адаптованою у податковому відношенні до розвитку підприємства, з цією метою держави-члени відповідно до статті 4 Рекомендації Комісії від 7 грудня 1994 року 94/1069/ЄЕС повинні:

- передбачити таке право перетворення суб'єктів господарювання, яке дозволятиме, враховуючи права третіх осіб та учасників, змінювати організаційно-правову форму без ліквідації фірми чи створення нової юридичної особи;

- дозволити засновувати малі та середні суб'єкти господарювання у формі публічних компаній з обмеженою відповідальністю з дуже малою кількістю акціонерів, заснування та управління яких було б спрощеним порівняно з публічними компаніями з обмеженою відповідальністю з великою кількістю акціонерів;

- дозволяти створення публічних компаній з обмеженою відповідальністю лише з одним учасником відповідно до статті 6 Дванадцятої Директиви Ради 89/667/ЄЕС;

- при оподаткуванні будь-яких правочинів, призначених для розмежування повноважень управління та прав власності, визнавати економічне обґрунтування такого правочину у випадках, коли метою є спрощення здійснення переведень та, за необхідності, вживати заходів щодо їх визнання та заохочення;

- незалежно від зобов'язань, що випливають із права Співтовариства, застосовувати принцип податкового нейтралітету до правочинів, необхідних для проведення підготовки до переведення (таких, як передача активів, злиття, поділ та обмін акціями); принцип податкового нейтралітету також необхідно застосовувати до гербових зборів, реєстраційних зборів та інших подібних податків.

Комісія також звернула увагу, що продаж суб'єкта господарювання є формою здійснення переведення, яка має бути спрощена з метою гарантування виживання підприємства, тому у випадку смерті одного із партнерів або власника має бути забезпечено тривалість існування партнерств та одноособових володінь.

З цією метою держави-члени відповідно до статті 5 Рекомендації повинні:

- запровадити принцип, відповідно до якого, у випадку смерті одного з партнерів, саме партнерство повинно бути збережено, при цьому решта партнерів приймають рішення щодо продовження діяльності за участі спадкоємців померлого партнера або без такої, за умови виплати частки померлого;

- положення угоди про партнерство можуть передбачати відступ від принципу у частині продовження діяльності;

- у випадку, коли немає можливості вирішення наявних розбіжностей між угодою про партнерство та умовами заповіту чи дарування, передбачити в національному законодавстві положення про пріоритетність умов угоди про партнерство над односторонніми діями одного з партнерів;

- у випадку смерті одного з членів партнерства або одноособового власника забезпечити, щоб сімейне та спадкове право і, зокрема, правило одноголосного прийняття рішень стосовно спільної власності, не заважали подальшій діяльності суб'єкта господарювання;

- забезпечити, щоб виплата частки померлого, так само, як виплата фінансової компенсації другорядним спадкоємцям, не загрожувала існуванню суб'єкта господарювання. Для цього, якщо сторони роблять вибір на користь сплати частинами, то має бути забезпечено можливість обчислення компенсації на основі ринкової вартості суб'єкта господарювання, враховуючи його гудвіл, оскільки, у випадку вимоги негайної виплати, суму компенсації було б обчислено виключно на основі балансової вартості.

З метою заохочення підприємців розглянути можливість здійснення передачі бізнесу третім особам, якщо це не можна зробити в межах сім'ї, згідно із статтею 7 Рекомендації держави-члени закликаються:

- утримуватись від оподаткування, принаймні щодо частини доходу від доданої вартості чи приросту капіталу з активів бізнесу у випадку продажу і, зокрема, у випадку досягнення підприємцем 55-річного віку;

- передбачати податкові заохочення у відношенні реінвестування в інший суб'єкт господарювання прибутку, отриманого від продажу бізнесу, що не котирується на фондовій біржі і залучений у виробництві чи продажу товарів та послуг;

- сприяти передачі суб'єкта господарювання на користь працівників за допомогою зменшення оподаткування приросту капіталу, отриманого від передачі акцій працівникам, утримання від реєстраційних зборів, або за допомогою податкових пільг з метою надання можливості працівникам до смерті придбати суб'єкт господарювання, або відстрочення сплати податку до продажу працівником його частки участі. Такі заходи застосовуються однаково як до суб'єктів господарювання, так і до кооперативів працівників.

Відповідно до статті 8 Рекомендації Комісії від 7 грудня 1994 року 94/1069/ЄЕС держави-члени закликаються за посередництвом Комісії інформувати та консультувати одна одну з метою обміну досвідом та найкращою практикою стосовно передачі малих та середніх суб'єктів господарювання та, зокрема, з метою імплементації заходів, передбачених цією Рекомендацію.

3) Рекомендація Комісії 96/280/ЄЕС від 3 квітня 1996 року щодо визначення малих та середніх підприємств.

Згідно із статтею 1 Рекомендації держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд закликаються:

- дотримуватися положень, встановлених у статті 1 Додатка до Рекомендації стосовно граничних величин річного обороту, суми балансу та чисельності працівників для малих, середніх та мікропідприємств;

- дотримуватись максимальних величин річного обороту та суми балансу, якщо вони змінені Комісією відповідно до статті 2 Додатку до Рекомендації;

- вживати необхідних заходів для статистичних даних з огляду на кількісні групи, встановлені у пункті 2 статті 3 Додатка до Рекомендації, особливо там, де це стосується моніторингу фінансових інструментів Співтовариства.

При цьому, статтею 2 Рекомендації встановлено, що граничні величини річного обороту, суми балансу та чисельності працівників, визначені в статті 1 Додатка, повинні розглядатися як максимальні величини. Держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд можуть у певних випадках обирати встановлення нижчих величин. У застосуванні певних політик вони також можуть обирати застосування тільки критерію кількості працівників, окрім сфер, в яких застосовуються норми щодо державної допомоги.

Відповідно до статті 1 Додатка до Рекомендації малими та середніми суб'єктами господарювання є такі, що визначаються як підприємства, які:

а) мають менш ніж 250 найманих працівників та/або їх річний оборот не перевищує 40 млн. євро, або баланс не перевищує 27 млн. євро;

б) відповідають критерію незалежності, який полягає у тому, що не більше, як 25 відсотків капіталу чи прав голосу перебувають у власності одного чи у спільній власності декількох суб'єктів господарювання, які не є малими та середніми суб'єктами господарювання за цим визначенням.

Якщо необхідно визначитись між малими та середніми підприємствами, то відповідно до пункту 2 статті 1 Додатка до Рекомендації "мале підприємство" визначається як підприємство, яке відповідає таким критеріям:

1) кількість працюючих є менша ніж 50 осіб;

2) річний оборот не перевищує 7 млн. євро або річний баланс не перевищує 5 млн. євро;

3) підприємство відповідає критерію незалежності, тобто 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства або у спільному володінні декількох підприємств. Цю граничну величину можна перевищити у випадках, якщо:

- підприємством володіють державні інвестиційні корпорації, компанії венчурного капіталу або організації-інвестори, за умови, що не здійснюється ніякого контролю, ні окремого, ні спільного;

- капітал розподіляється у такий спосіб, що неможливо визначити, хто ним володіє, і якщо підприємство може законно припускати, що не більш ніж на 25 відсотків перебуває у володінні одного підприємства або у спільному володінні декількох підприємств.

Крім того, для відповідних випадків передбачено розмежування "мікро", "малих" та "середніх" суб'єктів господарювання.

Якщо необхідно відрізнити мікропідприємства від "малих" та "середніх" суб'єктів господарювання, то мікропіднриємства визначаються як підприємства, що мають менше 10 працівників.

Слід зазначити, що з 1 січня 2005 року чинна Рекомендація буде замінена Рекомендацією Єврокомісії щодо визначення мікропідприємства, малого та середнього підприємства (ММСП) від 6 травня 2003 року 2003/361/ЄЕС. Крім того, усі чинні акти, в яких згадуються ММСП, та програми щодо підтримки ММСП, які змінюються або доповнюються у період до 1 січня 2005 року, мають використовувати визначення ММСП, запропоноване у Рекомендації від 6 травня 2003 року 2003/361/ЄЕС.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Додатка до Рекомендації від 6 травня 2003 року 2003/361/ЄЕС під малим підприємством слід розуміти підприємство, яке відповідає наступним критеріям:

1) кількість працюючих є меншою ніж 50 осіб;

2) річний оборот або річний баланс не перевищують 10 мільйонів євро;

3) підприємство є незалежним, а саме: 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства, або у спільному володінні декількох підприємств.

Тобто, із зростанням питомої ваги високопродуктивних технологій у виробництві рівень виробленого валового продукту підвищується і тому встановлення межі в 7 мільйонів євро для валового доходу підприємства буде гальмувати розвиток виробництва на малих підприємствах.

IV. Основні вимоги положень угод системи ГАТТ-СОТ у сфері оподаткування малих та середніх підприємств

Однією з базових засад, покладених в основу норм ГАТТ, є режим найбільшого сприяння в торгівлі, який полягає в тому, що якщо одна країна надає іншій більш сприятливий режим доступу на світовий ринок, то вона одночасно та безумовно надає такий самий режим іншим країнам.

Згідно із параграфом 1 статті I ГАТТ визначено, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною, що домовляється, відносно будь-якого товару, що походить з будь-якої іншої країни та призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно і безумовно надаватися відповідному товару, що походить з території всіх інших сторін чи призначений для території всіх інших сторін.

Принципи режиму найбільшого сприяння доповнюють правила стосовно "національного режиму", викладені у статті III ГАТТ, і вимагають, щоб товари, які походять з території будь-якої іншої сторони, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони, не підпадали прямо чи опосередковано під внутрішні податки та інші внутрішні збори будь-якого роду, які перевищують податки та збори, що прямо чи опосередковано застосовуються до відповідних вітчизняних товарів. Іншими словами, вказані правила вимагають від країн недискримінаційного відношення до імпортних товарів, надаючи останнім не менш сприятливий режим, ніж товарам національного виробництва.

Головною метою торговельної політики, спрямованої на забезпечення національного режиму в широкому розумінні, є усунення протекціонізму щодо застосування національних податків, регулюючих заходів стосовно імпортних товарів на користь товарів вітчизняного виробництва, надання послугам та постачальникам послуг режиму не менш сприятливого ніж той, що надається національним постачальникам послуг.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 10 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом від 14.06.94, ратифікованої Верховною Радою України 10.11.94, сторони надають одна одній режим найбільшого сприяння відповідно до пункту 1 статті I ГАТТ.

Це положення не застосовується до:

- пільг, наданих окремим країнам згідно з ГАТТ та іншими міжнародними угодами на користь країн, що розвиваються;

- пільг, наданих суміжним країнам з метою сприяння розвитку прикордонної торгівлі;

- пільг, наданих з метою створення митного союзу чи зони вільної торгівлі, або пільг, зумовлених створенням такого союзу чи зони.

Поряд з цим, відповідно до статті 15 Угоди встановлено, що вироби, які походять із території однієї Сторони й імпортуються на територію іншої, не підлягають, безпосередньо чи опосередковано, ніякому внутрішньому оподаткуванню чи іншим внутрішнім зборам, що перевищують ті, які застосовуються, безпосередньо чи опосередковано, до подібних вітчизняних виробів.

Водночас статтею 73 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом від 14.06.94 визначено, що:

1) сторони намагаються розвивати і зміцнювати малі та середні підприємства та їх об'єднання, а також співробітництво між малими та середніми підприємствами Співтовариства та України;

2) співробітництво включає технічну допомогу, зокрема, в таких галузях:

- розвиток правової бази діяльності малих та середніх підприємств;

- створення відповідної інфраструктури (установа для підтримки малих та середніх підприємств, зв'язок, допомога у створенні фонду малих та середніх підприємств);

- створення технологічних парків.

Назад 

ПРОДУКЦІЯ ТА ПОСЛУГИ

СУПРОВІД ПРОДУКТІВ

СИСТЕМИ

ПОСИЛАННЯ

КЛІЄНТИ

ПАРТНЕРИ

           
 

 

Copyright © 2004-2025, ЛЕОНОРМ.